S перепланировка старого дома проекты фото

2012.04.27 17:17 Podonok S перепланировка старого дома проекты фото

Welcome to the Russian side of Reddit, comrades. This is biggest Russian subreddit. We are not affiliated with the original Pikabu website. We luckily managed to escape their censorship.
[link]


2020.10.27 01:43 3aJlynuLLLa Проекты перепланировка дома старого s фото

На Чукотке возбудили дело после гибели работника при разборе старого здания submitted by 3aJlynuLLLa to PikabuNews [link] [comments]


2020.10.25 10:58 veselcraft S перепланировка старого дома проекты фото

Новый домен: openvk.su Фанаты Autechre смогут спокойно наизусть запомнить название альбома "Quaristice.Quadrange.ep.ae", выпущенный в 2008 году, но большинство наших новых пользователей - нет, как и наш домен. Поэтому мы меняем его на openvk.su!
Какие преимущества есть?
  1. Не надо знать имя создателя
  2. Проще набирать на мобилках
  3. Проще запомнить
В скором времени мы полностью перейдём со старого домена на новый. Stay informed!
https://preview.redd.it/65ltdb6d28v51.png?width=500&format=png&auto=webp&s=19797e3d77192d9311373e1e763f8e0b7ef7b3b1
submitted by veselcraft to openvk [link] [comments]


2020.10.21 05:19 3aJlynuLLLa Перепланировка фото старого проекты s дома

Два американца нашли 60 бутылок столетнего виски в стенах старого дома submitted by 3aJlynuLLLa to PikabuNews [link] [comments]


2020.10.19 18:43 3aJlynuLLLa Фото старого s проекты перепланировка дома

СК возбудил дело из-за строительства дороги под Смоленском на 80 см выше старого полотна submitted by 3aJlynuLLLa to PikabuNews [link] [comments]


2020.10.17 20:28 Regrup S перепланировка старого дома проекты фото

Автор зачепив дуже цікаву і важку тему коллабораціонізму під-час оккупації. Нас це стосується перш за все через майбутню деоккупацію Крима та Донбаса.Тут йдеться про Францію під-час 2СВ(багато текста)
https://preview.redd.it/rf38oyoyrpt51.jpg?width=777&format=pjpg&auto=webp&s=baf52c6c30f7e58465084f1404fa780e3f6f8a86
З точки зору мистецтва Шановний Anti-Colorados присвятив цілу низку матеріалів темі участі Франції в ІІ Світовій війні. Поза сумнівом, матеріали ці дуже цінні та вкрай потрібні… Однак всі вони висвітлюють ситуацію лише з точок зору власне військової, а також політичної й дипломатичної (укладання міждержавних альянсів). Я б хотів натомість торкнутися мистецького аспекту: все ж таки він значно ближчий до «духовної війни» — насправді найвищого, найпотужнішого прояву цього феномену…
Любов була взаємною
Не знаю, наскільки вірно я розумію стратегічний задум першого консула Французької Республіки, а згодом французького імператора Наполеона І Бонапарта, але створюючи одну з найбільших, найосяжніших імперій в історії, він серйозно взявся за реформування «старенької Європи». Реформи відбувалися збалансовано. З одного боку, дуже прогресивний для свого часу Code Napoléon був імплементований в законодавчі системи різних європейських країн, що позитивно позначилося на формуванні їхнього сучасного обличчя. З іншого боку, традиційні підвалини, на яких розвивалося суспільство кожної країни, включеної до складу Першої Імперії, по можливості зберігалися. Повторюю, це моє розуміння, й якщо я щось наплутав — нехай шановний Anti-Colorados (який, на відміну від мене, бував у Парижі й навіть відвідував могилу Наполеона) мене виправить…
Але якщо все це так — то вони мали можливість порівняти політику Гітлера щодо підкорених територій після завоювання Франції в період з 10 травня по 22 червня 1940 року з тією політикою, яку на початку ХІХ століття французький імператор Наполеон. І що ж вони могли бачити?! Чи відновлювалося нормальне життя на окупованих територіях? Відновлювалося. Чи експлуатував Гітлер ресурси підкорених територій на користь своєї імперії — Третього Райху?! Безперечно. А чи робилося це в режимі безкоштовних реквізицій?! Ні, все робилося дуже цивілізовано.
Далі, чи формувалися військові підрозділи на національній основі? Так, почалося все ще в липні 1941 року, потім навербовані добровольці були перекинуті на Східний фронт — в окупований вже Смоленськ. В 1943 році був сформований Légion des Volontaires Français (LVF) — «Легіон французьких волонтерів проти більшовизму». Після низки трансформацій, в лютому 1945 року цей Легіон перетворився на більш відому у нас 33 Waffen-Grenadier-Division der SS «Charlemagne».
Чи мали місце якісь виняткові звірства німців на окупованих ранцузьких територій? Найбільш відомим у нас є масове вбивство мирного населення в Орадур-сюр-Глан 10 червня 1944 року. Інші прецеденти такого ж рівня можна буквально перерахувати по пальцях: масове вбивство в Тюлі (до речі, здійснене тією ж 2 SS-Panzerdivision «Das Reich» і в тому ж червні 1944 року — в зв’язку з висадкою військ союзників у Нормандії); Аскський розстріл есесівцями мирних жителів у ніч з 1 на 2 квітня 1944 року… Ну, хіба що різанина англійських військовополонених в Ле-Парадіз, здійснена 3 SS-Panzer-Division «Totenkopf» 27 травня 1940 року. І все…
Звісно, якщо не враховувати зачистку окупантами євреїв, ромів та інших «унтерменшів» — але останній аспект не те щоб зачіпав французів за живе… точніше, майже не зачіпав. Головне, що за виключенням окремих аспектів, в цілому окупована гітлерівцями Франція залишалася французькою по своєму духу настільки, наскільки це було можливо. Більш того, цим витонченим французьким духом німці з задоволенням насолоджувалися! І з населенням окупованих територій поводилися дуже коректно, зокрема з жінками — виключно галантно. Відверті звірства СС почалися аж навесні та влітку 1944 року — а до того протягом 4 років окупація протікала тихо-мирно…
Годі й дивуватися, що велика (якщо не сказати — переважна) кількість митців почувалася під владою німців дуже комфортно. Та й хіба могло бути інакше, якщо продовжували друкуватися французькі часописи, виходили друком книжки, працювали театри, знімалися кінофільми, відбувалися виставки образотворчого мистецтва?.. Французька культура квітнула на радість як окупованим, так і окупантам — тоді в чім проблема?!
В якості прикладу перегорнемо сторінки біографій… наприклад — хоча б трьох тогочасних французьких митців:
  • Едіт Піаф — багато та плідно концертувала в період окупації. Культовий французький поет і режисер Жан Кокто запропонував співачці роль у своїй п’єсі «Байдужий красень». Вперше вона була показана в сезоні 1940 року й мала великий успіх. В 1941 році режисер Жорж Лакомб зняв за цим твором фільм «Монмартр на Сені», в якому Піаф зіграла головну роль.
  • Жан Кокто — в період окупації в паризьких театрах були поставлені 5 його нових п’єс. Після звільнення Франції культовому режисеру вдалося уникнути публічного осуду, хоча він ніколи не каявся в своїх симпатіях до німців. І навіть продовжував підтримувати товариські стосунки з такими палкими прихильниками нацизму, як скульптор Арно Брекер і режисерка Лені Ріфеншталь.
  • Жан Маре — під час окупації грав у театрі Шарля Дюллена. Також актор знявся у 5-ти кінострічках: «Le pavillon brûle» (1941 рік), «Carmen» та «Le Lit à colonnes» (1942 рік), «L’Éternel Retour» та «Voyage sans espoir» (1943 рік).
Загалом-то, я не люблю пхати носа в нюанси чужого інтимного життя… проте в даному разі це має принципове значення. Отож мимоволі змушений підкреслити, що красень-актор Жан Маре був бісексуалом і прожив з тезкою — Жаном Кокто чверть століття, аж до смерті останнього в 1963 році. Але ж відомо, що нацисти відправляли гомосексуалістів до концтабору, прикрашаючи строкату роби таких в’язнів рожевими трикутниками! В такому разі виходить, що окупанти свідомо заплющили очі на витівки цієї солодкої парочки витончених французів!..
Ну що ж — любов була взаємною.
В усіх відношеннях: як у Маре з Кокто — так і у французів з німцями…
https://preview.redd.it/vcfirgv7spt51.jpg?width=777&format=pjpg&auto=webp&s=9a76a1037883d2fe9f7ea400047dfe419dc10b66
Віяння змінилися
Таким чином, той самий знаменитий епізод в культовому радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни», коли штандартенфюрер СС Макс Отто фон Штірліц у присутності свого «підопічного» пастора Фріца Шлага не тільки слухає по авторадіо виступ Едіт Піаф, але й називає останню «великою співачкою», яка переживе свій час — насправді не містить жодного натяку на якусь «неправильність думок» гера полковника. Адже німці любили й цінували Піаф, вона теж почувалася комфортно в товаристві окупантів, охоче фотографувалася з ними… Все «вась-вась» і «тіп-топ»!..
Але така любов процвітала лише в 1940-1944 роках. Надалі ж, починаючи з червня 1944 року, війська союзників поступово просувалися з Нормандії на інші французькі території. Зі звільненням Ельзасу й Лотарінгії в грудні 1944 року деокупація Франції переважно завершилася, хоча окремі території лишалися під контролем німців аж до повного завершення бойових дій на Європейському континенті.
Отут у французів і спалахнув «японський сором» в дуже відвертих і неприхованих формах! Помічені в колабораціонізмі персони у кращому разі піддавалися тотальному громадському остракізму, в гіршому разі — потрапляли за ґрати або навіть страчувалися. Іноді без особливих формальностей у вигляді суду і слідства… на рівні лінчування.
На мою скромну думку, подібні прояви остракізму засвідчують, що під час окупації французи в масі своїй були налаштовані до німців дуже навіть лояльно. А вже після звільнення союзниками, коли віяння змінилися, вони взялися настільки несамовито викривати й засуджувати найбільш відвертих колаборантів тому, що ментально «переносили» на жертв свою власну провину — і таким чином, нібито «самоочищувалися» у власних очах…
Але «самоочищення» — це добре. А от як бути з країною в цілому?! З чотирма в цілому мирними роками життя під п’ятою цього пекельного виплодка — Адольфа Гітлера?! Тим паче, Франція була зарахована до лав країн-переможців нацизму, а генерал Шарль де Голль став «совістю нації»… З чим реальне минуле країни не стикується жодним чином.
Ну що ж, якщо не стикується — то його потрібно зістикувати силоміць! А для цього всі засоби годяться. Особливо мистецькі. А з арсеналу мистецьких засобів найбільш придатним є кіно, яке Володимир Ульянов-Ленін називав «найважливішим» з усіх видів мистецтва — разом з цирком, ясна річ…
І почалося!..
Своєрідною «пробною кулькою» тут можна вважати кінострічку «Бабетта йде на війну», знятою режисером Крістіаном-Жаком в 1959 році. Так-так, це той самий Christian-Jaque, який зняв згаданий вище к/ф «Кармен» з Жаном Маре в ролі дона Хозе… але в даному разі нас цікавить вже його повоєнний доробок. Безперечно, колосальну роль у створенні «Бабетти…» відіграла вже відома на той час Брижит Бардо. Причому не тільки на екрані: акторка вщент розкритикувала перший варіант сценарію, буквально закресливши кожну сторінку червоним олівцем і написавши наприкінці, що «не бажає зніматися в такому лайні».
Отож сценарій був кардинально переписаний, і в підсумку глядачі побачили веселу історію про те, як наївна провінціалочка, яка приїхала працевлаштовуватись прибиральницею в публічний дім, спочатку стає рядовим у військовому штабі емігрантів-французів, а потім відіграє центральну роль в спецоперації з викраденні нацистського генерала фон Аренберґа й відправці його літаком до Великої Британії. Завдяки чому зривається знаменита операція нацистів «Морський Лев».
У загальних рисах, стрічка приблизно нагадує улюблене кіно Йосипа Сталіна — «Подвиг розвідника». Тільки знято все в комедійному ключі: з «вибуховими» цигарками, придурком-гестапівцем оберштурмфюрером «татусем Шульцом» (колишнім пацієнтом психіатричної клініки), специфічними жартиками на кшталт «Якщо німці й покладуть нас на лопатки — то небезкоштовно!» (вигук бандерші публічного дому, з яким Бабетта полишає Францію) тощо. І звісно ж — з весільними дзвонами на бекґраунді: бо головна героїня ще й виходить заміж за хороброго молодого дворянина!
При цьому в «Бабетті…» все ще присутня достатня кількість доволі-таки реалістичних елементів. Наприклад, чітко видно, що в боротьбі з нацистами французи відверто пасуть задніх, тоді як вся ініціатива належить англійцям. А батьки розвідника Жерара де Кресі-Лозера, який супроводжує Бабетту на окуповану територію — герцог і герцогиня налаштовані абсолютно примиренськи й зовсім не розділяють позиції свого сина. Ще один правдивий момент — епізод, коли лейтенант де Кресі-Лозер дивиться на мапу, де позначені поодинокі вогнища Спротиву нацистській окупації…
Але минув відносно короткий час, і в 1966 році на екрани вийшла кінокомедія «Велика прогулянка» за участю блискучого дуету видатних французьких коміків. В основі її сюжету лежить схожий хід: британський бомбардувальник був збитий над окупованою французькою територією, отож екіпаж вистрибнув з парашутами над Парижем. До порятунку двох пілотів підключаються диригент оркестру Станіслас Лефор (Луї де Фюнес) і звичайний муляр Огюстен Буве (Бурвіль). Протистоять їм знов-таки придурки-есесівці, один з яких до того ж потерпає від косоокості. Але що тут нове — то це неймовірна міць руху Спротиву, до якого належить, очевидно, вагома частина трупи паризької Опери.
До того ж, співчуваючі французи знаходяться скрізь і всюди, тому англійці в підсумку успішно перелітають на планерах на територію Віші, супроводжувані диригентом, муляром і двома монахинями. І тут чомусь не враховується, що режим Віші був цілковито колабораціоністським. Тому наскільки безпечно могла б почуватися вся компанія втікачів на тамтешній території — питання відкрите…
Але минуло ще півтора десятиліття, і в 1982 році глядачі дістали змогу потішитися вже зовсім фантастичною комедією «Ас із асів» з незрівняним Жаном-Полем Бельмондо у головній ролі. Пишучи про «фантастичність» цієї стрічки, я анітрохи не перебільшую, бо за сюжетом, Джо Кавальє — колишній льотчик, а нині тренер французької боксерської команди, яка прибула на Олімпійські ігри 1936 року, втягає з Берліна… маленького хлопчика-єврея! Та ще й за допомогою старого друга (колишнього ворога) — офіцера Люфтваффе Гюнтера фон Бекмана вивезти його на особистій автівці Гітлера до сусідньої Австрії!!! Завдяки чому обігрується, в комедійному ключі, тема аншлюсу…
Отак поступово, від однієї кінострічки до іншої французи перетворювалися з лояльних колаборантів на затятих антифашистів… точніше — на антинацистів. Тоді як німецькі окупанти вироджувалися у повних екранних придурків, перемагати яких — справа не тільки весела, але й вельми приємна.
З точки зору мистецтва P.S. https://preview.redd.it/8h7hqjvispt51.jpg?width=777&format=pjpg&auto=webp&s=0591bcb35d35df2be651ff78a1cd188e6d9fbd01
Чесно кажучи, мені здавалося, що в матеріалі «З точки зору мистецтва», присвяченому (1) поведінці французьких митців під час німецької окупації в ході WWII та (2) поступовому перетворенню (засобами кіномистецтва) французів з масових колаборантів на масових героїв Спротиву, я розставив усі крапки над «і». Однак не так сталося, як гадалося…
Шановний пан Юрій в своєму коментарі висунув декілька наступних тез, на які я звернув особливу увагу:
  1. А як ви уявляєте “правильне” і “несамовите” засудження колаборантів у час, коли окупована вся країна?
  2. Подивіться на Донецьк, Крим – а чи багато є там людей, що в теперішній час окупації, ведуть несамовите засудження окупантів, чи колаборантів?
  3. Відповідь одна – якщо ти у окупації, і хочеш жити, а не померти страшною смертю на підвалі/у застінках гестапо, слід поменше висловлювати обурення.
  4. А піддавати коллаборантів остракізму ПІД час окупації – швидкий спосіб покинути цей світ.
Можливо, у моєму матеріалі таки щось нечітко сформульовано, проте малося на увазі явище, відоме у психології як трансфер) або перенесення:
Феномен в психодинамічній психології, несвідоме перенесення раніше пережитих почуттів і відносин, що проявлялися в однієї особи, зовсім на іншу особу — в т.ч. на психотерапевта в ході сеансу психотерапії.
В даному разі, я мав на увазі наступну схему:
  • всі громадяни окупованої держави, опинившись в окупації, змушені тією чи іншою мірою співпрацювати з окупантами — це й називається колабораціонізмом;
  • після звільнення ті ж громадяни обирають у своєму ж середовищі «жертву» — людину, яка, на їхню думку, співпрацювала з окупантами або особливо тісно й віддано, або в особливо непристойних формах;
  • обрана «жертва» піддається несамовитому остракізму — від арешту з наступним офіційним судом (і можливим смертним вироком) аж до моментального самосуду (лінчування) самими громадянами;
  • насправді ж «добропорядні» громадяни таким чином переносять (трансфертують) на обрану «жертву» свій власний сором за мимовільний колабораціонізм, а піддаючи «жертву» остракізму з наслідками різної тяжкості — таким чином карають свій перенесений (на обрану «жертву») сором, лишаючись очищеними у власних очах.
Трансфер (перенесення) — це аж ніяк не моя вигадка. Вперше цей феномен був помічений та описаний ще «батьком психоаналізу» — Зиґмундом Фройдом, вивчав його і Карл Юнґ, й інші психологи. Хоча схожа процедура описана ще в Біблії: згідно з єврейським Законом, під Йом Кіпур (Судний День) обиралися дві жертовні тварини, однією з яких був знаменитий цап-відбувайло — на нього символічно перекладалися (!) всі гріхи народу Ізраїлевого, після чого тварину виганяли в пустелю…
Відповідаючи пану Юрію, я навів один з типових прикладів, які справді мали місце на французьких територіях, звільнених від німецької окупації під час WWII. Припустимо, у французькому місті NN, що в 1940-1944 роках перебувало під німецькою окупацією, всі громадяни так чи інакше співпрацювали з окупантами, в т.ч. місцева повія віддавалася німцям. Але після деокупації добропорядні громадяни міста NN хапають місцеву повію, спочатку голять їй голову, потім всіляко принижують, а потім в кращому разі обмежуються водінням по вулицях, в гіршому — фізичною страчують. При цьому «судді» відчувають задоволення від власної «чистоти».
Про подібні прецеденти мені доводилося читати як в художній літературі (роман-епопея «Буря» Іллі Еренбурґа), так і в мемуарах деяких очевидців тих подій. З фотографіями. Є навіть відео на цю тему, отож у кого нерви достатньо міцні — можете переглянути: відео №1, відео №2, відео №3. Втім, якщо ви вважаєте, що такі розправи над «недостойними» француженками мали місце лише в 1944-1945 роках, то помиляєтесь.
Жив у Франції в позаминулому столітті такий виданий новеліст, як Гі де Мопассан (Guy de Maupassant). Моїм улюбленим твором у його доробку є повість «Пампушка» (Boule de suif) — дебютний твір, що одразу ж висунув автора в когорту лідерів французької літератури. Написана повість, як-то кажуть, на основі реального випадку. Якщо хтось не читав «Пампушку» чи не бачив якусь із численних екранізацій новели (наприклад, радянський музичний фільм 1989 року «Руанская дева по прозвищу Пышка» режисера Євгена Ґінзбурґа) — ось коротке викладення сюжету.
https://preview.redd.it/zsqytrdvspt51.jpg?width=777&format=pjpg&auto=webp&s=1fab0dd610b81537421108fb5acab5e2ccdf0dcc
Під час франко-пруської війни 1870 року, окупанти-прусаки випускають з Руана диліжанс, в якому серед добропорядних громадян подорожує повія, через гладеньку статуру прозвана Пампушкою. Пасажири диліжансу по-різному ставляться до Пампушки, особливо дві монахині. Однак поступово ставлення до «паскудниці» змінюється на краще. Навіть монахині здаються, коли жінка ділиться з ними наїдками…
Як раптом після необхідної зупинки пруський офіцер відмовляється пропускати диліжанс далі, натякаючи, що зробить це… лише коли Пампушка переспить з ним! Проте повія відчуває відразу до окупантів, а тому відмовляється. Диліжанс затримується. Офіцер-прусак наполягає на своєму… Тоді пасажири, у свою чергу, один за одним починають тиснути на Пампушку: мовляв, віддаватися чоловікам — це «робота» повії. Й навіть монахині навіюють їй, що інтим з прусаком є… «богоугодним» діянням!
Зрештою не витримуючи тиску, Пампушка злягається з окупантом. Задоволений прусак випускає диліжанс. Проте ставлення до повії змінюється кардинально: всі до одного пасажири відсторонюються від «занепалої», яка «заплямувала себе» інтимною близькістю з ворогом! І коли Пампушка зголодніла — ніхто не пропонує їй ані крихти хлібу…
Таким чином, пасажири диліжансу спочатку (1) колективно спонукали повію віддатися офіцеру-окупанту… віддатися проти її волі… й навіть монахині взяли участь у моральному «дотисканні» повії!.. а потім (2) самі ж і засудили за цей «аморальний злочинний акт»… хоча перед тим підкреслювали, що це звичайна «робота» повії і навіть «богоугодне» діяння!.. Та якщо замислитися, то сюжет новели Мопассана не надто відрізняється від «сюжету» самочинних позасудових розправ над француженками — коханками німецьких окупантів у 1944-1945 роках! Ніхто ж особливо не розбирався, що саме спонукало «німецьких підстилок» злягатися з «бошами»!.. Між тим, причини можуть бути найрізноманітніші: від доброї волі та власного бажання — до примусу і найбруднішого шантажу.
Для прикладу, візьмемо відому історію Коко Шанель: в основній статті я не згадав про неї лише тому, що дизайн одягу й парфумерія — це не зовсім мистецтво, а лише дотична до нього сфера. Хоча, можливо, треба було згадати… Отже, з початком WWII Коко Шанель зачинила як свій модний дім, так і всі крамниці: у воєнний час не до модних забавок… Однак у червні 1940 року її племінник Андре Паласе потрапив у полон до німців — отож намагаючись визволити його, модельєрка закрутила роман з аташе німецького посольства бароном Гансом Гюнтером фон Дінклаге. У підсумку племінника звільнили, проте досьє на Коко Шанель в німецькій зовнішній розвідці з’явилося. Через неї німці навіть намагалися (невдало) вийти на контакти з Вінстоном Черчіллем у 1943-1944 роках…
Після деокупації Франції модельєрку звинуватили в шпигунстві та колабораціонізмі й запроторили за ґрати, але за деякий час звільнили (між іншим, за порадою того ж Черчілля) з умовою негайно полишити країну — отож вона перебралася до Швейцарії. А тепер скажіть, що мотивувало Коко Шанель на співпрацю з окупантами? Вірно — бажання звільнити племінника з німецького полону. А далі німецька розвідка просто «почепила на гачок» вже немолоду (у віці «далеко за 50») жінку…
Інший відомий приклад — тепер вже значно ближчий до України: уродженець Києва Серж Лифар. З початком ІІ Світової війни він залишився в Парижі. Під час німецької окупації поставив такі шедевральні балети, як «Ромео і Джульєтта» (1942 рік) та «Сюїта в білому» (1943 рік). Також писав статті для «Паризького вісника». За спецзапрошенням доктора Геббельса, Серж Лифар відвідав Берлін, де від імені «французького мистецтва» обговорював організацію видовищ в новій Європі. Коли Адольф Гітлер оглядав будівлю паризької Опери — балетмейстер зустрів фюрера біля парадних сходів, щоб разом з усім почтом провести по всій будівлі.
Французький Спротив у Лондоні заочно засудив Лифаря до страти за колабораціонізм. Після деокупації Франції він був змушений полишити країну — отож в 1944-1947 роках очолював «Новий балет Монте-Карло». Повернувся до Парижу лише після того, як Національний французький комітет з питань «чистки» скасував попереднє обвинувачення. Далі, в 1947-1958 роках працював у паризькій Опері, як і раніше…
Хто не в курсі: нині в Києві, у Деснянському районі є вулиця Сержа Лифаря — колишня вулиця Олександра Сабурова. Окрім того, в Україні проводиться Міжнародний конкурс балету ім.Сержа Лифаря.
В чому полягала його провина?! В тому, що з Геббельсом зустрічався й обговорював якісь мистецькі питання?.. Що Гітлеру влаштував персональну екскурсію театром, в якому працював?.. Тим не менш, знадобилося 3 роки, аби розібратися і зняти обвинувачення. Та й невідомо, що саме вплинуло на рішення Нацкомітету з питань «чистки»: відсутність складу злочину (як кажуть юристи) — чи все ж таки величезний талант балетмейстера…
Але ж згаданого в основній статті Жана Кокто в колабораціонізмі загалом ніхто не звинуватив, хоча драматург і товаришував відкрито з такими німецькими митцями, як скульптор Арно Брекер та режисерка Лені Ріфеншталь! Тоді виходить, що Кокто просто пощастило уникнути осуду, Коко Шанель і Лифарю до певної міри не пощастило, а пересічним «німецьким підстилкам» не пощастило зовсім!!! Просто тому, що за жінок не було кому вступитися так, як за Коко Шанель вступився Черчілль, а за Лифаря — Нацкомітет з питань «чистки». Хоча вимушене шпигування на користь Німеччини (Коко Шанель) і контакти з бонзами Третього Райху (Лифар), по ідеї, не менш огидні, ніж інтим з німецькими окупантами.
Отже, як бачите, проблематика колабораціонізму дуже заплутана. А нам, українцям, цієї проблеми ніяк не уникнути: адже рано чи пізно окуповані території Донецької й Луганської областей будуть звільнені, Крим повернеться до складу України — а тоді нам доведеться розбиратися з нашими власними громадянами, які співробітничали з рашистськими окупантами. Хочеться сподіватись, що це у нас вийде значно краще і більш справедливо, ніж це вийшло у французів наприкінці ІІ Світової війни.

Автор — Тимур Литовченко
submitted by Regrup to ukraina [link] [comments]


2020.10.14 04:31 dikey_0ficial S перепланировка старого дома проекты фото

СЕКРЕТ ТРОЛЛИНГА ПРОСТ! ДОСТАТОЧНО ВСЕГО ЛИШЬ ДОБАВИТЬ В ЧАЙ ЛОЖКУ ЭТОГО СТАРОГО СОВЕТСКОГО СРЕДСТВА... submitted by dikey_0ficial to Pikabu [link] [comments]


2020.10.13 07:44 boxitem S перепланировка старого дома проекты фото

Мой друг был учёным. Сколько себя помню, он постоянно носился с бешеными словно у выпи глазами и странными идеями. "Вот теперь точно прорыв!", - постоянно говорил он, но прорыва всё не случалось. И когда он в очередной раз так сказал, я не придал этому особого значения.
- Мне нужна твоя помощь, - говорил он тогда. - Нужно побыть тестером одной штуковины. Это безопасно, не переживай.
Я почесал прошлый шрам:
- Безопасно... Что за штука-то хоть?
И он шёпотом выдал:
- Секретная! Генератор игровой матрицы! Это революция в области игр!
И глаза его забегали с новой силой.
Я молча пил кофе.
- Расценки ты знаешь, - сказал он. - Плачу пять тысяч, как и обычно.
И тогда я спросил:
- А точно безопасно?
- Точнее не бывает, - сказал он и улыбнулся своей любимой полубезумной улыбкой.
А уже через неделю я стоял во все оружии возле турникета НИИ им. Рогалёва и думал: "Вот получу пятёру и куплю себе пиццу, крылышки, пиво закажу, а ещё заплачу за интернет". И также я думал, пока шёл по узким, пропахшим формалином и озоном, коридорчикам. А потом зашёл в кабинет 404 и остановился. Там, посредине, стояла странная установка: накрытый куполом стул, а вокруг него было множество катушек Тесла или чего-то такого. И двое учёных с карикатурными нервозными улыбками, один из которых - мой друг.
- Ну вот, - сказал он, - Генератор игровых матриц или, сокращённо, ГИМ. Красавец, правда?
- А точно безопасно? - спросил я, косясь на установку.
И друг торопливо проговорил:
- Точно-точно, садись.
А его коллега кривенько так захихикал.
А потом - вспышка в глазах, уши заложило словно в воде и я отрубился.
Когда я очнулся, то первой мыслью было: "Жив!", а второй: "Неужели сработало?".
Затем я аккуратно поднялся и огляделся. И дыхание перехватило: под ногами теперь росла мягкая трава и ни малейшего следа от старого скрипучего паркета. Сам я был на холме, а далеко внизу располагался город, что прятался за белоснежными стенами.
Я стал спускаться к нему. И пока я шёл, белые колонны мрамора то и дело кидались солнечными зайчиками, заставляя жмуриться, а красная черепица, казалось, трещит от жары даже отсюда. Город напоминал римское поселение.
И я всё шёл и думал: "Неужели я попал в виртуальную реальность? Так вот она какая...".
У ворот мне в уши вдавились гвалт и цоканье.
Город встретил меня узкой улочкой и белым ослепительным мрамором.
И подозрительным взглядом прохожего...
Как потерянный бродил я среди узких древних улочек словно всплывших из пучины веков, а всюду сновали люди в пёстрых платьях и белых туниках. И в своей современной одежде я чувствовал себя здесь чужаком, осмелившемся нарушить память предков. И когда гвалт стал невыносим, а в нос ударил запах специй, я вышел к рынку.
"Но в чём же смысл игры? - думал я - Какова моя задача?". И я посмотрел в небо и крикнул:
- Эй, что делать то?
Меня вдруг схватили за плечо...
Я вздрогнул, а со спины донеслось:
- Лазутчик, именем республики ты приговариваешься к смерти.
А затем обнажённый гладий описал дугу и... И я и понять то ничего не успел, а уже нёсся как ужаленный по узким улочкам, пока не свернул в переулок и не врос в землю. Впереди меня уже ждали! Я бросился к первой двери... Ко второй... К третьей... Заперты! Легионеры всё близились.
- Эй! - кричал я в небеса - Выпускайте меня! У меня проблема!
Но в ответ - тишина...
Но могу ли я тут умереть? Проверять не хотелось.
И я, оттолкнувшись от ящиков, взобрался на карниз и полез было дальше, но меня крепко схватили за ногу и потянули вниз. И тогда я отпнул её, что было сил, и всё лез и лез дальше, пока не забрался на крышу.
Дальнейший мой бег пролегал там.
Потом я наткнулся на тихий и пыльный чердак и сидел там до тьмы. Сердце долго и гулко стучало. И всё то время, что я там сидел, я пытался достучаться до друга. Как же я проклинал себя в тот момент за то, что согласился вообще сесть в эту установку. А когда стало совсем темно, желудок взвыл.
К тому моменту стало заметно прохладнее.
Скрываясь ото всех, я крался зверем в на рынок. Иногда я попадал в тень редких лампад. А когда до ушей доносился стук лат, то я пытался забиться в самый тёмный и тихий угол и сидел там, пока он не стихал.
На рынке остались лишь пустые шатры и я подкрепился огрызками и напился водой из горшков.
Так я и стал теперь жить в этой ужасной матрице. Или прошлом? Ответа я не знал. Уж слишком всё было тут реально для выдумки. Днём я скрывался, а вечером крался и жизнь моя напоминала жизнь филина.
И я всё пытался и пытался достучаться до учёных!
И вот, однажды, я угодил в просак. Вышел в большое скопление солдат и меня скрутили. Я тогда слишком задумался о своей печальной судьбе - это и стало ошибкой... И как не вырывался и не брыкался я, но выбраться мне было не под силу. И в панике я думал: "как же так? как же так? как же так?".
"Убьют меня", - мелькнула мысль. Но вдруг так и нужно для возвращения?
В любом случае, выбирать не приходилось.
И я уже было отдался этой волне, как вдруг меня вырвали. Таинственная фигура всё бежала вперёд, держа меня за руку, а я, словно болванчик, семенил следом. И мы всё бежали и бежали, бежали и бежали, петляли по узким тёмным улочкам, пока не хлопнула дверь, а шаги лат стихли во мраке.
И только тогда таинственная фигура сняла капюшон.
Дыхание перехватило.
Передо мной стояла прекрасная девушка. Золотистые локоны волнами обрамляли милое личико, глаза сверкали в свете лампады, стройная и гибкая фигура, скрытая накидкой...
Я всё смотрел на неё, а она сказала:
- Так, они ушли. Сейчас пережидаем и уходим в другое место.
И какой же это был голос! Словно медовая струна.
Я молчал. Я смотрел.
- Ты слушаешь вообще? - спросила она.
И только тогда я опомнился:
- Я... А, да, слушаю, слушаю.
- Скоро уходим, говорю.
И мы скоро ушли и долго петляли по тёмным улочкам, пока не дошли до невзрачного домика. Судя по вывеске это была местная кузница. Когда мы поднялись в комнату на верхнем этаже, она сказала:
- Здесь тебя точно искать не будут.
- Спасибо, - неуверенно сказал я и тут же спросил: - Но кто ты? И... И зачем всё это? Но, ну, в смысле, спасать меня?
А потом она села и рассказ начался:
- Зовут меня Корнелия, - говорила она и я сразу подумал: "какое красивое имя!". - Это дом моего отца, он кузнец, а я его подмастерье. Тем мы и живём, что днём куём. Так было и вчера, и сегодня, и будет завтра. А по-ночам, когда работа спит и улочки опустевают, я хожу по ним, гуляю и пишу стихи. И именно поэтому сегодня я встретила тебя.
Вдруг она спросила:
- И что ты только там забыл?
Я не хотел обременять чугунной ложью столь прекрасное создание и всё ей рассказал. Я думал, что она не поверит, засмеётся. Но она лишь улыбнулась и сказала:
- А я сразу догадалась, что ты не отсюда.
- А что это вообще за место? Где я? - наконец решил узнать я.
- Ну допустим в Продубе. Одном из городов империи Тяф.
Я подумал: "Я точно не в прошлом" и мы продолжили болтать.
- Но почему ты помогла мне?
Корнелия вдруг вся подобочилась, погрустнела и опустила голову.
- Когда-то в империи полыхала война. И город Продуб не стал исключением. Сюда, на его улочки, тоже пришёл враг. Всё случилось быстро и жители не успели уйти. И когда проломили главные ворота, то гарнизон решил сдаться, чтобы сохранить свои жизни. Но кто им поверит, верно? Вдруг это лишь такой тактических ход? И тогда, в качестве знака верности, легионеры из гарнизона стали резать жителей города, чтобы облегчить задачу врагу. Жертв было много. И в их числе - моя мать.
Я слушал с открытым ртом, а в груди клокотало. Чем дальше Корнелия говорила, тем мрачнее становилась и тем сильнее голос горел огнём, а под конец её глаза блеснули.
- Именно поэтому я тебе и помогла. Чтобы хоть так, но отомстить легиону.
А потом она всхлипнула и ушла, а я ещё долго лежал и смотрел в потолок как неживой, не в силах закрыть глаза и думал о многих вещах. Но больше всего я думал о Корнелии...
На следующий день она вошла ко мне с улыбкой:
- Теперь и ты подмастерье кузнеца. Я поговорила с отцом. Жить же тебе где-нибудь нужно, иномирец.
И не было на её прекрасном лице и следа от вчерашнего горя.
"Какая выдержка!", - думал я.
Отца Корнелии звали Клавдий. Он был хмурым и мрачным человеком. И я, вспомнив рассказ, уже знал почему. Поначалу он отнёсся ко мне с недоверием, но постепенно, видя как упорно я работал, стал более благосклонным. Клавдий многому обучил меня. Он научил меня ковать гвозди и подковы, точить мечи и делать петли, да и много всего другого.
Я выплавлял и размахивал молотом как проклятый. Первое время тело моё ныло, а руки не слушались, напоминая два ватных куска. Но человек умеет привыкать. Вскоре руки мои окрепли и огрубели, я стал шире в плечах и уже не так сильно потел возле горна.
Клавдия работала вместе со мной. Нескольким кузнечным штукам меня обучила именно она. И частенько я ловил себя на том, что наблюдал за ней и поражался: откуда столько прыти в такой хрупкой девушке?
И вот однажды, я оторвался от наковальни, подошёл к ней и сказал:
- Хватит ходить вокруг да около! Я тебя люблю!
И сердце моё замерло в ожидании ответа, а рука была готова расколоть рукоять молота. И когда Клавдия ответила взаимностью, то сердце снова забилось и весь день я будто порхал над полом. Теперь этот мир не казался мне таким ужасным.
Жизнь счастливая и семейная текла словно горный ручей. Но, как обычно бывает, пришла беда...
Как-то раз, к нам в лавку зашёл легионер.
И тут он уставился на меня, сверкнув глазами, и вдруг выпалил:
- А ну стоять! Это же ты, лазутчик!
А затем он стал приближаться ко мне и Клавдия, моя жена, попыталась оглушить его статуэткой, но та лишь бесполезно звякнула о металл.
- Беги! - крикнула она и солдат, обнажив гладиус, пошёл уже на неё...
Я стоял и смотрел на это, оцепеневший... А Клавдия пятилась назад с глазами полными ужаса...
И только я решился что-то предпринять, как вдруг перед глазами ярко вспыхнуло, а ушли заложило словно в воде и когда я очнулся, то был снова в лаборатории, сидел в проклятущей машине...
Затем резко вскочил.
- Что случилось? - кричал я. - Где я? Что сделалось?
А напротив меня хохотал безумный друг:
- Сработала! Установка сработала, он вернулся, она сработала!
И только тогда я подумал: "Выходит Клавдия выдумка?!".
Глаза накрыла пелена, я держал хохочущего друга за грудки и всё орал:
- Это ты, это всё ты и твои чёртовы приблуды, будь они прокляты! Она была выдумкой?! Она для тебя была обычной выдумкой?! Ты не понимаешь, ты всё разрушил, ты всё разрушил, ты всё разрушил!..
И я всё бил его, бил, бил, пока не вбежала охрана.
А потом меня, помятого, выкинули взашей и долго я ещё бродил по холодному осеннему воздуху, пока окончательно не промок, и всё бормотал: "ты всё разрушил, ты всё разрушил, ты всё разрушил...". А дождь всё лил и колотил по тротуару, смывая грязь улиц в водосток.
submitted by boxitem to Pikabu [link] [comments]


2020.10.09 12:13 SashaSotnik Фото перепланировка дома проекты старого s

"Смотрим на Венесуэлу, процветающие нищие России! Вглядываемся внимательно, как в магический кристалл будущего. Именно здесь отражается все, о чем вы хотите знать, но боитесь спросить..."
"НОВАЯ НЕФТЬ СТАРОГО ФАРАОНА"
http://sotnik-tv.ru/kolonka-avto1863-novaya-neft-starogo-faraona.html
submitted by SashaSotnik to u/SashaSotnik [link] [comments]


2020.10.06 09:23 3aJlynuLLLa S перепланировка старого дома проекты фото

Мэр Бишкека Азиз Суракматов подал в отставку, сообщила РБК его советник Гуля Алмамбетова. По ее словам, он написал заявление об отставке по собственному желанию. Алмамбетова отметила, что Суракматов никогда не держался за должность. «Подтверждаю, что я лично передала заявление мэра руководителю аппарата, который передаст Бишкекскому городскому парламенту», — рассказала советник. Она напомнила, что ночью был захвачен Белый дом, где расположены парламент и администрация президента, глава государства «не контролирует ситуацию, депутаты старого парламента не нашли механизма взаимодействия, депутаты нового парламента еще не вступили, итоги голосования еще не определены». Протестующие также заняли другие государственные здания, в том числе мэрию. Алмамбетова рассказала, что сотрудники городской администрации решили привести город в порядок, а когда вернулись в мэрию, там «уже были дружинники, захватчики». «Поэтому мэр счел нужным добровольно сложить свои полномочия», — добавила представитель Суракматова. Ранее 6 октября протестующие провозгласили мэром столицы Киргизии кандидата в депутаты парламента от партии «Республика» Жоошбека Коеналиева. Утром участники протестной акции заняли мэрию города. Сотрудники муниципалитета сообщали, что их пускают в здание по удостоверениям. Протесты в Бишкеке начались после объявления предварительных итогов выборов в парламент Киргизии, куда прошли лишь четыре из 16 принимавших участие партий. Президент страны Сооронбай Жээнбеков назвал происходящее в Бишкеке попыткой захвата власти. Позднее ЦИК признала результаты голосования недействительными.
submitted by 3aJlynuLLLa to PikabuNews [link] [comments]


2020.10.02 20:53 LaSegundaMe S перепланировка старого дома проекты фото

Коллега мой просит помощи. Запутался в аккаунтах гугла. Кто ориентируется, может подскажете? Привет всем.
Сначала немного о себе (в смысле по теме, а не о том, о чём вы подумали). Я вот - давным-давно - не пользовался сервисами google, пока у меня не появился первый смарт. Было это давно и неправда, но однажды такое случилось. И я был практически вынужден завести себе аккаунт (то бишь почту, по тем временам это оно и было) на гугле. Для синхронизации, сохранения контактов на всякий пожарный и всего такого. И уже более десяти лет везде и всюду я пользуюсь этим акком. Будь то телефон, домашний комп (нет, почту гугловскую ненавижу, всё перенаправляется на другой почтовый сервак), хром, диск, тытруб, и прочая... Вроде, особых проблем не испытываю.
Так вот, теперь диспозиция коллеги. Мой коллега (сильно прям старший) по рабочим нуждам в своё время вынужден был (как и я) начать пользоваться некоторыми услугами гугла. Такими, как диск, собственно (у нас там много общих данных по работе на всю контору), потом дошло дело (у него горааааздо позже, чем у меня) до смартфона и аккаунта там. И он везде пользовался рамблеровским аккаунтом, когда-то в древние времена заведённым. Всё прокатывало. Ну, хром, понятое дело, все дела. Потом дошло дело до повсеместного использования "удалённого доступа" от хрома. Chrome Remote Desktop который.
В общем, я не знаю где и когда и в какой момент этот коллега мой успел поменять аккаунт на гугловский, но, видимо, он это сделал ещё в какие-то "стабильные" времена, когда всё было проще. Он даже не потерял ни старых почт, ни дисков, ни контактов, вообще ничего.
А тут на днях взял и приобрёл новый ноут. Ну и, поскольку работает большей частью удалённо, давай меня просить помочь в деле настройки всех этих вот дел.
Я ему говорю, чего делов-то? Давай, запускай хром, заходь под своим логином-паролем, качай дополнения - и вперёд!.. Оказалось, для начала, что пароля от своего (уже гугловского) акка он не помнит. Ладно, хуйня война, где пользуешь? Значит, на рабочем компе, на телефоне и на старом ноуте. Ну, ок, с компов помочь сходу не получилось, с телефона через "забыл пароль" поменяли пароль. На рабочем компе и на старом ноуте без проблем перезашли с новым паролем. Ну, вроде бы, пока - нормально.
А вот на новом ноуте... Вот тут я сам могу запутаться в показаниях, если честно.
Началось-то всё с того, что он пару раз пытался (ещё до смены пароля) зайти в... Вот... Вот я, блин, сам уже не понимаю куда. В хроме есть вот это:

(ну, это я уже вошедший, там у нулёвого тоже есть какая-то кнопка)
Если я захожу на ЛЮБОЙ сервис гугла, я вижу примерно вот это:

(Это я пользуюсь единственным аккаунтом гугла ДЛЯ ВСЕХ сервисов гугла. А ЕСЛИ ИХ ВДРУГ НЕСКОЛЬКО?)
И я помню, что была какая-то такая тема, что, мол есть такое штуко, как "аккаунт хром" в который можно через "аккаунт гугла"... Это так? Или я что-то путаю?
Я реально начал запутываться во всех этих акках, все эти "зайди на порнхаб через ВК", "зарегистрируйся там-то через здесь-то"....
А вот настройки аккаунта гугла в гугл-хроме мне теперь где смотреть? У хрома настройки и дальше в аккаунт? Или на гугле в настройки аккаунта? И чем они, в конце концов, друг от друга отличаются?
Собственно, возвращаясь к вопросу коллеги.. Мы под новым паролем (сброшенным и полученным с телефона) сумели зайти в акк с обоих компов - и с рабочего стационарника и с домашнего СТАРОГО ноута. А новый - наотрез отказался. Бесконечно просит ввести ещё раз пароль и капчу, и бесполезняк полный. (И нет, мы не тупые, мы капчи умеем читать, коллега на инглише вообще легко говорит).
В общем, многабукав, а вопроса два:
1 - актуальный. В чём может быть проблема у коллеги? Почему его новый хром на новом ноуте не хочет пустить его в старый акк?
2 - принципиальный. Чо вообще за хрень с этими акками? А если я завтра зачем-нибудь захочу иметь два, а не один акк на гугле - мне тогда такое же предстоит?
ЗЫ. Ребят, буду сильно-сильно благодарен за помощь. Завтра продолжать бороться с этой проблемой, будем, к понедельнику нужно наладить. Но не обессудьте, мы из далёкой Сибири (хих), тут уже поздняя ночь, этот пост - крик о помощи последний на сегодня. Набросайте, пожалуйста в комментах ваши соображения кто позападнее и пока не сильно спит. А мы - спать, уж простите. Завтра прочитаю, всё предложенное перепробую и отчитаюсь обязательно. Сегодня отвечать уже не в состоянии, хоть спички в глаза вставляй, а завтра с утра вы уже спать будете. Напишите, пожалуйста, кто что мыслит.
submitted by LaSegundaMe to Pikabu [link] [comments]


2020.10.02 13:06 intelkmx Фото проекты дома перепланировка старого s

ПРОСТЕЙШАЯ САМОДЕЛКА ИЗ СТАРОГО КЛАКСОНА ИЛИ КАК СДЕЛАТЬ ЭЛЕКТРОННЫЙ МАН... submitted by intelkmx to u/intelkmx [link] [comments]


https://bit.ly/2AopN0R